четвер, 10 травня 2012 р.


Шостакович проти Сталіна
Дмитро Дмитрович Шостакович (1906—†1975) був одним з небагатьох, хто наважувався мужньо і стійко боротися зі Сталіном. Однак боровся він не револьверами і кулеметами, а скрипковими смичками, рухами диригентської палички, звуком мідних і дерев’яних духових інструментів і духом тих людей, хто спричиняв цей звук. Геніальний і вдумливий композитор протиставляв жахіттю тоталітаризму свої симфонії. 8 симфонія Шостаковича, яку багато музичних критиків вважають вершиною творчості композитора, демонструє демонізм сталінізму, відображає крик і страждання народу під його гнітом. Цей безальтернативний шедевр світової музики, створений влітку 1943 р. і вперше виконаний восени цього ж року Сифонічним оркестром СРСР, демонструє і змальовує що ж було насправді в той час, коли Сталін заявляв: «Жить стало лучше, жить стало веселей!».
Після виконання Симфонії на Шостаковича зрушилася нищівна критика найвищих органів і всіх лояльних до влади композиторів та музикознавців. Виконувати симфонію заборонили.
Музика, звісно ж, важка, виснажлива, «рве нерви». Не беруся радити всім слухати, але один раз почути, безумовно, вартує.  

понеділок, 30 квітня 2012 р.


Якось під час розмови мій друг зауважив: не впевнений, що кожний християнин, вставши зранку, відкриє молитовник і перед іконою промовить молитву, але те, що він ввімкне комп’ютер і прочитає новий пост в інтернеті – це фактJ Отож, щоб допомогти сучасним християнам поєднувати цікаве з корисним, щоденне з вічним, цифрове з духовним, інформаційне зі словесним, започатковую серію мікроблогів Liturgy on-life. Планую публікувати скарби молитви Церкви, які б допомагали нам сприймати звичайні будні як свято життя, дарованого Христом. Оскільки понеділок, згідно зі стереотипами, день важкий, то спробуємо його облагородити, почавши якраз із ньогоJ.
Цей тиждень, що розпочався Неділею мироносиць, у візантійській літургійній традиції присвячений темі відважного і сповненого любові вчинку – походу жінок-мироносиць до гробу Ісусового на світанку для помазання Його тіла пахощами, а відтак чудесної і неочікуваної їхньої зустрічі Воскреслим. Жінки стали першими благовісницями воскресіння Христового Сіонові – Церкві, а вже пізніше їхню місію продовжили чоловіки: 
«Мироносиці-жінки, глибоко вдосвіта представши гробові Життєдавця, знайшли Ангела, що сидів на камені, і він, звіщаючи їм, так мовив: «Чому шукаєте Живого між мертвими? Чому оплакуєте Нетлінного як того, що у тлінні? Відійшовши, звістіте учням Його!»
«Прийдіте по видінні, жінки-благовісниці, і Сіонові скажіте: «Прийми від нас радість благовістя воскресіння Христового!» Красуйся, ликуй і радуйся, Єрусалиме, Царя-Христа узрівши, що як жених із гробу виходить» (Стихири Пасхи, глас 5).

вівторок, 17 січня 2012 р.

Християнське богослужіння треба не "відправляти" в минуле (поспішно відчитувати, відспівувати, формально відбувати); богослужіння треба святкувати, переживати і звершувати його "тут і тепер", "нині і повсякчас".

вівторок, 3 січня 2012 р.

Оновлення


Ще з раннього дитинства для кожного є відомими ті теплі і чарівні відчуття, та приємна аура, яка пов’язана із відчуттям новизни. Все “нове”, навіть на підсвідомому рівні, зажди оповите позитивними емоціями і пов’язане з такими почуттями як надія на краще, очікування позитивних змін тощо. Можемо сказати, що потяг до “нового” буквально вкарбований в людській істоті, і виражений настільки, що практично немає людини, яка б свідомо відмовлялася від новизни, відкидала б саму можливість її появи, нехтувала б бажанням відізватися на неї та її прийняти. Практично кожного дня можна почути розмови про очікування позитивних змін в суспільстві, економіці, особистому житті тощо. Щобільше, питання про те, де віднайти джерело добрих змін, як забезпечити постійний перехід від руйнівного “застаріння” до свіжого і животворного “відновлення” є відвічними питаннями людського існування. Такими пошуками позначена історія як кожної окремої особи, так і суспільства, держави, народу, цивілізації, хоча далеко не завжди такі пошуки вінчалися успіхом і приносили бажані результати.
Сучасна доба інформації та технологій ще більше ніж будь-коли прив’язує людину до процесів оновлення і навіть ставить її в позицію залежності від різного роду поновлень. Учасники соціальних мереж пристрасно стежать за появою цікавих новинок на «стіні», активні користувачі комп’ютером з нетерпінням очікують появи нових версій програмного забезпечення, прихильники та поціновувачі мобільних технологій відстежують нові тенденції на ринку, бажаючи покласти на свою долоню нову модель смартфона чи планшетного ПК. Світ прагне вдосконалення, покращення, нового поштовху, потуги.
Подія воплочення Бога та Його приходу у світ, яке ми християни щорічно святкуємо дає дуже вагому відповідь на ці відвічні людські прагнення. Різдво Христове у християнській Традиції пройняте невід’ємним духом новизни. Літургійні тексти раз у раз доносять до вірних радісну звістку про те, що “Христос прийшов, щоб оновити все”. Якщо глибше вникнути в атмосферу свята, виражену в його молитовних текстах, то перед нами постають три дуже важливих його аспекти: “оновлення” Бога, оновлення людини та всього світу і оновлення історії.
Подія Різдва є воднораз і надзвичайною та дивовижною, адже це дитя мале – Предвічний Бог. Бог у Своєму невимовному Різдві появляє Себе справді небувалим. Адже, згідно із змістовним лаконічним висловом, який опоетизовують автори літургійних текстів, Бог став тим, ким не був, залишившись тим, ким був заради спасіння людини. Щоб здійснити величне діло спасіння людини, тобто оновлення, Бог сам “оновлюється” в очах людини, в очах світу.
Таке “від віку нечуване таїнство” – Божественне сходження, через яке Господь наново промовляє Своє Слово, уможливлює оновлення людини і цілого світу. Христос для того народжується, щоб нас відродити, для того понижується, аби нас піднести і для того стає немовлятком, щоб нас оновити. У Христі зустрілися Божественна ініціатива спасти, оновити своє створіння і невтомне бажання людини творити і віднаходити новизну.
Однак, оновлення людини та цілого світу у Христі є лише зародком, який бажає розвинутись у наших серцях і через наші руки. Спасенна подія Різдва ставить перед християнином багато нових завдань і покладає на нього відповідальність за подальший хід історії. Важливо усвідомити, що для християн поняття новизни властиво не є поняттям, але дійсністю. Оновлена у Христі людина, має належну силу, енергію і здатність наповнювати історію новим духом добра, любові та справедливості. Творити все нове, разом з Господом, віднині є заповіддю і, водночас, святим обов’язком кожного. Боротися зі «старінням», яке проявляє себе у формі зневіри, збайдужіння, втрати надії та ентузіазму. Оновлення передбачає постійну, відповідальну та невтомну працю. Справжнє оновлення не може відбутися за помахом чарівної палички, а мусить бути підкріпленим терпеливою і послідовною працею. Найбільш відповідним святкуванням Різдва Христового було б оновлення Духа в наших серцях, відродження нашої свідомості і готовності творити добро, незважаючи на розгул зла у світі. Прослава Христа, який через Своє Різдво все оновлює, є унікальною нагодою для того, щоб раз і назавжди відкинути від себе цю згубну спокусу духовного «застаріння», в основі якої лежить відчай, нерішучість і страх. Саме таке пережиття цього свята, та й усіх інших християнських свят, здатне дарувати нам ту силу добра, яка може зсередини перемінити світ, у якому живемо.
           


понеділок, 19 грудня 2011 р.

Іграшковий Миколай

Є багато церковних свят «непопулярних» в сучасному суспільстві. Чи то застарілих і незрозумілих, чи нудних і нецікавих, але про сьогоднішнє цього не скажеш. Тут все зрозуміло, приємно, і все влаштовує – або очікуємо подарунків, або даруємо їх іншим, або одне і друге. Ми всі знаємо: навіть якщо все цілком кепсько, то «Миколай бородатий» таки таємничо прийде і чимось потішить. А хто такий Миколай? Це не просто легендарний позитивний персонаж, а найперше святий, якого вшановує Церква. Тобто це людина, що вмістила в собі Божу благодать і через яку ця благодать засяяла світові. Миколай в церковній традиції є «правилом віри і взірцем (іконою) лагідності», пастирем, що життя своє віддавав за овець, скарбницею Божої благодаті. Він ніхто інший, як зразок справжнього християнина і священнослужителя: від Бога як дар прийняв, і як дар віддав людям. 19 грудня - це передовсім свято Божої благодаті, якої ніхто з нас не заслужив, але кожен отримав. З року в рік в цей день ми чекаємо подарунків, а також даруємо їх від імені Миколая. Було б добре, якби це свято надихало нас до щоденного життя у благодаті замість того, аби перетворювати св. Миколая на чергову іграшку на вітрині нашого життя. Миколай – це ікона, а не іграшка.

пʼятниця, 9 грудня 2011 р.

Черговий жарт на тему як виглядає наше життя і ким ми стаємо завдяки "сидінню в неті". Все більше переконуюся, що віртуальна сфера непомітно але впевнено поглинає наше реальне життя. Інтернет - це цікавий, але доволі небезпечний експеримент людства.

середа, 7 грудня 2011 р.

"...не люди втікають від життя, бо воно скучне, а життя втікає від людей, бо вони дріб"язкові" (Томас Вулф, "Поглянь на дім свій, ангеле")