Чому і для чого Церква освячує воду?

Для більшості церковних людей свято Богоявління асоціюється з особливим обрядом освячення води, з окропленням нею присутніх, а відтак і їхніх домівок. Який зміст цього церковного обряду і як його мають трактувати для себе сучасні християни?

Перш, ніж почати відповідати на ці запитання, слід дещо переорієнтувати свій спосіб сприйняття води і поглянути на неї не лише як на побутовий елемент (рідина для вмивання, напій тощо)

Достатньо лише переглянути один із багатьох наукових документальних фільмів про воду, щоб переконатися, що ми маємо справу з досить складним і навіть таємничим елементом нашого світу. От, наприклад – вода може бути носієм певної «інформації», мати «пам’ять», давати енергію тощо. Автори біблійних книг, звичайно ж, не оперували подібними термінами і не опиралися на наукові дані, однак на інтуїтивному рівні вони розуміли, що вода ховає у собі певну духовну реальність. Тому на сторінках Святого Письма матеріальні речі, такі як вода, вогонь, світло, хліб, олива, мають, окрім практичного, ще й символічний зміст, постають як певні знаки. Вода, крім засобу для вмивання, є також символом очищення, відродження, але іноді також і руйнування, смерті. Вино, крім того, що є напоєм, є символом радості і повноти життя. Олива, крім того, що є харчовим продуктом чи гігієнічним засобом, є символом благословення, примирення і зцілення. Для того, аби розуміти і належним чином трактувати літургійні обряди слід повернутися саме до цього біблійного символічного способу сприйняття матеріальних речей.

Різдво простих людей

З року в рік вслухаючись в євангельську розповідь про Різдво Христове, починаєш розуміти, що вона є не чим іншим, як символічним зображенням Божої правди про порядок речей у світі, про справжні цінності, про те, що насправді має значення.
Новонароджений Ісус приходить у світ як серйозний виклик. Як 2000 років тому, так і сьогодні - в 2015 р. Як тоді, так і тепер Він з'являється серед гущі подій, безвихідних ситуацій і суперечностей життя, серед війни, окупації, боротьби політичних партій, заскорузлості і самовпевненості релігійних лідерів. Не зважаючи на те, що Його прихід довго очікували і передвіщали, він виявився несподіваним і застав кожного зненацька. Наївно думати, що ніч приходу Сина Божого у світ була більш сприятливою чи спокійнішою за сьогоднішню. Але на щастя "якість" людської історії визначають не обставини, а ті, хто готовий побачити і зустріти серед них Господа історії. Першими таку місію, згідно з євангельською оповіддю (Лк. 2, 8-21), здійснили пастухи. Велична небесна звістка застає їх в момент звичайного їхнього буденного заняття - вони сторожать отару овець. Це були прості, невчені і нічим непримітні люди. Однак вони не спали, а були пильними, бадьорими і відданими своїй справі. Напевно тому й проявили вражаючу готовність і рішучість, адже "притьмом" йдуть до Вифлеєму за велінням небесного ангела. Це в той час, коли Ірод, як власть імущий, скликає всіх можливих компетентних консультантів - первосвящеників і книжників, - для з'ясування ситуації. Пастухи поводяться спонтанно і роблять це за покликом серця, а не внаслідок довгих роздумів чи розрахунків. Вони йдуть до Христа за покликом серця і тому бачать те, чого інші побачити не зможуть навіть вже тоді, коли Ісус буде зціляти і воскрешати. Між "убогими духом" простими людьми, відкритими для чуда, і духовно вбогими можновладцями, які опираються лише на свою владу і силу - величезна прірва. Однак, Христос народжується як для одних, так і для інших, заповнюючи цю прірву самим Собою.
За останній час ми неодноразово були і далі є свідками подвигу саме простих людей. З посмішкою на обличчі вони виявляють подивугідну рішучість, відвагу і самопожертву. Завдяки їм більшість із нас може сьогодні сидіти за святковим столом і насолоджуватися родинним затишком.
Але й ті, які самі себе, свою владу і гроші вважають мірилом речей і порядку в світі нікуди не поділися. Вони далі вважають, що управляють історією і креслять її ходи. Роблять вони це переважно кров'ю невинних.
Вони б воліли, щоб Христос не народжувався. Ну, а якщо вже народився, то Його треба було б непомітно знищити. А оскільки впізнати Його вони не здатні, то винищують всіх до Нього подібних. Заради певності і ефективного результату. Йти до Нього вони не вважають за потрібне, бо переконані, що контролюють ситуацію і мають для цього всі необхідні ресурси. Такі люди будуть завжди і ніхто ні в чому їх не переконає. Єдина надія - на Того, Який народився у світі людей, щоб їх об'єднати поверх всіх бар'єрів, щоб стати точкою перетину всіх ліній історії. В цій надії - все християнство. Але з особистим вибором треба поспішати вже сьогодні. Христос рождається!

Слава Богові за все

Прокинувся, значить живий. Не в окопі серед засніженого поля, а в теплій кімнаті. Спав спокійно, від вибухів не здригалися вікна і небо не спалахувало від ракет. Снаряд у хату не влучив, шибки і стіни цілі, тож не доведеться збирати речі і просити сусідів чи знайомих, щоб надали тимчасовий прихисток серед холодної зими. Нема потреби вистоювати надворі довгі черги, щоб набрати пару літрів води, вона тече собі нормально з крану. Можна спокійно вийти на вулицю, не остерігаючись несподіваної кулеметної черги. Назустріч йдуть люди, поспішаючи хто на роботу (оплачувану!), хто в гості, хто до церкви, хто на прогулянку містом. Заходжу до храму: є за що подякувати Богові як і є про що Його попросити за інших, в яких зараз все по-іншому...

Екстрім на Привокзальній

28 листопада о 12:56 · 

Якщо комусь бракує Львівського міського екстріму, раджу проїхати 11 трамваєм до станції Приміський вокзал. Вийшовши на ній, вам доведеться пройти по вузенькій (приблизно метровій) смужці тротуару до найближчого переходу, який знаходиться десь за 60 метрів. Справа від вас буде швидкий і насичений рух автомобілів, а зліва вас буде наздоганяти трамвай, з якого ви щойно вийшли. Він, звичайно ж, буде грізно сигналити. Коли він вас наздожене, ви відчуєте, що відстань для ваших маневрів помітно скоротилася - десь до 80 см. від сили. А з трамваю вийшли не ви одні, і всі, хто вийшов, переважно зі сумками в руках і поспішають, це ж вокзал. Ви, звичайно ж, можете порушити правила і на свій страх і ризик намагатися перебігти поміж потоком машин на другий бік, як багато хто й робить. Одним словом, не знаю кому в голову прийшла ідея зробити таку небезпечну зупинку, але далі так бути не може. Я уявляю що там буде творитися взимку коли той тротуар ще й буде слизький.

Інтерстеллар: “міжзоряний” чи “міжлюдський”?

Появи нового фантастичного фільму на українському екрані я чекав ще від першого анонсу, десь приблизно на початку липня. Сильно інтригувало питання: яку ж фантастику голівудські митиці запропонують глядачеві на цей раз? До відкриття яких горизонтів скерують?

Фільм із самого початку занурює глядача у критичну ситуацію глобального масштабу – засуха призводить людство до продовольчої кризи та повільного вимирання. Для головного героя стає очевидним невтішний висновок: “Врятувати світ вже неможливо. Все, що в людських силах – це просто покинути його”. Тож группа дослідників і вчених вирішує вдатися до сміливого і ризикованого експерименту – здійснити космічний політ крізь червоточину (яка ймовірно з’єднує області простору-часу через велику відстань) з метою віднайдення іншої планети, яка могла б стати новим місцем життя для людства.

Під час перегляду Інтерстеллара з’явилося приємне відчуття зміни вектора у сучасному кінематографі. Можливо, ще зарано робити такий глобальний висновок, але талановитий режиссер Крістофер Нолан дуже добре відчув втому сучасного глядача від спецефектів в кіно і в своєму епічному фантастичному фільмі чи не вперше за останні десятиліття зробив ставку не на них. Коли при вході до кінозалу мені сказали, що перегляд відбуватиметься без окулярів, я здивувався. Однак, буквально через 10 хвилин перегляду зрозумів: виявляється це наукова фантастика врешті надумала одягнути людські окуляри. Замість “ТРИ-де” ефекту глядача очікує несподіваний філософський “ТИ де?” ефект. Хоча яскравих і захопливих сцен у фільмі не бракує, увагу утримує натягнута струна людських емоцій, станів і стосунків, питань, пов’язаних з місцем людини на землі і всесвіті. 

Режисер відобразив потужний рух людського духу і жаги життя крізь час і простір, рух, який показує, що наше майбутнє залежить не від зірок, а від нас. Пошук нового простору для життя не здатний замінити людям простору, у якому вони пізнають та відчувають одне одного. Приємно, що сучасний фільм схиляє глядача саме до такої перспективи: дослідження безмежних і таємничих просторів космосу нерозривно пов’язане з людськими переживаннями та емоціями. В багатьох моментах складається враження, що при написанні сценарію консультантами виступали Р. Бредбері, С. Лем чи навіть Н. Бердяєв.

Філософський і психологічний зміст фільму увиразнює чудова музика Ганса Ціммера, відомого майстра саундтреків. Глибина і масштабність звучання оркестрових справді сколихує нутро.

Звичайно, ж, фільм викликає більше запитань, ніж відповідей. Але на те вона й добра фантастика.

Перегляд фільму стане також справжім уроком – теоретичним і практичним – про цінності. Десь там у далеких космічних просторах фільм зайняв би всього лиш декілька секунд, але на землі він триває близько трьох годин.

Проданий Відкупитель

Слухаючи сьогодні уривки з Євангелія, які описують страсті Ісуса, прийшло на думку. Увесь трагізм і якась гірка іронія цих подій у тому, що люди ПРОДАЛИ Христа, "сплавили". Хто як міг, і хто за що хотів. Хтось продав взамін за вірність своїм "релігійним переконанням" (архиєреї і священики); хтось - за збереження стабільності ситуації в суспільстві і за втримання балансу у стосунках між релігією і державою (Пилат); хтось - за азарт познущатися, "поприколюватися" над беззахисною засудженою людиною (солдати); а хтось - просто за готівку (Юда). Господь знав наперед, що так воно все і вийде, що це наші, людські методи, тому зі співчуттям все це зносить і ВІДКУПЛЯЄ нас. Дорогою ціною - Собою самим.
"Господи, Якого продали, і Який викупив нас: слава Тобі!"

НАДІЯ ВОСКРЕСІННЯ
(опубліковано в журналі "Кана", №5)

До свят в Україні вже звикли. І до церковних теж. Святковий календар у нас багатий, а Пасха серед них займає особливе почесне місце. Чимало людей задовго очікують пасхальних свят, з приємністю готують святковий кошик, в родинному колі розділюють великодню трапезу та обмінюються привітаннями. Очевидний факт, що Пасху святкує практично кожен, хто вважає себе християнином. Проте, далеко не очевидним є те чи люди заглиблюються у зміст «свята над святами», чи вміють його святкувати, і чи відчувають його зв’язок із буднями, які, як відомо, і складають більшу частину їхнього життя. Відповідь на ці питання, як на мене, заторкає самий нерв християнського світогляду.

            Для багатьох із нас урочисте Пасхальне Богослужіння пов’язане з духовним піднесенням, пережиттям радості та світлими відчуттями. Унікальна за своїм змістом і настроєм утреня Пасхи нагадує святковий хоровод усього Божого творіння. Основну частину утрені становить знаменитий канон Йоана Дамаскина, один із найвизначніших творів візантійської літургійної поезії. Стиль цього канону, подібно як музика, несе в собі щось танцювальне. Піднесені і радісні оклики динамічно змінюють одне одного, витворюючи нерозривний піснеспів перемоги над смертю:

         «Воскресіння день, просвітімся, люди: Пасха, Господня Пасха! Від смерти бо до життя і від землі до небес Христос Бог нас перевів, співців пісні переможної».

«Небеса нехай достойно веселяться, земля ж нехай радується, святкує ж хай і світ видимий увесь і невидимий: Христос бо востав, веселість вічна».

Однак, важливо розуміти, що цей літургійний досвід пасхальної радості не є самодостатнім, і не дається нам лише для психологічного комфорту і емоційного піднесення. Вийшовши із храму окриленими пасхальним торжеством, ми знову повернемося до звичних ритмів свого життя. Ось саме тоді, після богослужіння в храмі і мала б розпочинатись (а краще сказати продовжитись) наша літургія в житті. А це далеко не завжди є простим завданням.

При першому ж контакті з телебаченням, радіо,  ми волею-неволею потрапимо у сферу, здавалося б, цілком далекою від тих пафосних святкових піснеспівів, котрі так виразно звіщають про Божественну перемогу над смертю, зруйнування аду і подолання зла.

Прикладом може послужити хоча б проблема корупції, розмови про яку стали популярними в останній час. Рівень корумпованості нашого суспільства (відповіднимком цього слова є тління, зотління). Дуже серйозний виклик: як можна серйозно сприймати вістку про перемогу Христа над тлінням у корумпованому (тобто зотлілому) суспільстві? Корупція найперше є духовним явищем, яке поширюється на інші сфери життя. Як повірити в подолання смерті і аду, дивлячись на статистику злочинів, нещасних випадків на дорогах, зростання смертності внаслідок поширення небезпечних захворювань тощо?

На тлі сірої, банальної, а іноді й жорстокої буденщини церковна проповідь про воскресіння може видатися далекою і відірваною від реалій, та ризикує бути несприйнятою серйозно, або ж сприйнятою з легкою іронією. І справді, знайдеться достатньо бруду, який захоче заплямувати світлу радість Христового воскресіння.

Без глибшої участі в житті Церкви людині не під силу впоратись із тим шквалом вїдливих думок, які врешті можуть паралізувати будь яке натхнення, віру і оптимізм. Церква живить і виховує своїх вірних богослужінням, яке є досвідченням Царства Божого і його краси вже тут на землі. До Пасхи в літургійному році, як відомо, ми наближаємось поступово шляхом Великого посту. Він має на меті приготувати до Пасхи, виховати в нас певні якості і риси, завдяки яким ми зможемо оцінити і прийняти вістку Воскресіння. Це гарно передають слова з молитви Передосвячених Дарів, які звучать рефреном впродовж цілого вликопосного шляху: «Владико вседержителю, Ти ... невимовним твоїм промислом і великою благістю ввів нас у ці священні дні ... для надії воскресення». Метою очиститись від зайвого і згубного, наблизти до людину до Бога, а разом з тим і вселити в серце певність, що дійсність воскресіння не є абстрактною. Іншими словами – у священних днях Великого посту має народитися в нас надія воскресіння.  

Беручи участь в пасхальному богослужінні, оспівуючи Христове воскресіння чистим серцем, кожен з нас озброюється надією воскресіння, щоб проводити своє життя у діяльній любові, дивитись на обставини життя очима цієї надії, носити в своєму серці завдаток воскресіння, і святкувати перемогу добра, а також, боротися. Адже боротьба не вгасає, а її основна лінія пролягає через наші серця: дозволимо ми опанувати себе безнадії, зневірі і апатії, засліпитися чи  бачити Христове воскресіння ... Ніхто з нас не в спромозі усунути зла, загородити всі його шляхи в світі, однак може інше – знаходити і відкривати шляхи правди і добра, нехай наймізерніші і ледь помітні. Роль християн, - за словами патріярха Афінагора, - у тому й полягає, щоб усюди відшукувати паростки життя і давати ïм вирости. В кожному щирому «Я тебе люблю», в щасливій посмішці дитини, в небайдужому погляді, зверненому на людину, в яку ніхто ніколи не вірив, у прояві довершеної краси, і в безлічі іскорок добра проростає воскресіння вже тепер.

Бути людиною надії і пророщувати життя, безумовно, не є легко, адже в сучасній культурі, як і в культурі всіх часів і народів, є чимало «смертельних» тенденцій. Христос, воскресши з мертвих, подолавши смертю смерть і дарувавши життя світові, хоче, щоб і ми постійно могли долати смерть у різних її духовних проявах. Дійсність воскресіння є скритою, начебто невидимою, а також ненав’язливою, адже вона настільки істинна, що не потребує доказів. Вона прихована від песимістичного і фаталістичного погляду, але цілком явна для очей надії. Сила Воскреслого Господа влита в жили історіï, але вона може діяльно проявлятися крізь нас його учнів, нашу життєствердну надію, яка допомагає нам відбирати, а то й виривати у смерті зародки життя.

Бог вводить нас у все нові і нові дні історії, щоб ми вміли вносити у них надію воскресіння. Можливо найважливішим критерієм нашого християнського світогляду є те, чи визнаємо ми сучасні дні тими священними і святковими днями надіï воскресіння. Наше християнське свідчення «аж до краю землі», про яке говориться в читанні з Діянь апостолів на Пасхальній літургії, може здійснюватися лише тут і тепер.