На кожному кроці тільки й чути: "проповідь євангелія", "євангелізація", "нова євангелізація". А прислухаєшся до проповідей і стає моторошно... Моралізаторство ("що ми робимо", "чого не робимо", "що мусимо робити, а чого не повинні"), критиканство ("ми б мали робити це і це, а не робимо"), релігійний психоаналіз ("що ми маємо на увазі, коли це робимо", "чому робимо", "а чи справді хочемо робити?", "що б мали думати, щоб зробити"). Ну, а де ж саме євангеліє, хіба воно не є доброю, радісною звісткою? Невже ми віримо в те, що постійною критикою і доколупуванням можна заохотити людей до участі в Божому житті? Невже спасіння, обильно дароване Богом таке сумне? Та втішити треба людей, підбадьорити, надихнути! А тоді, крок за кроком, вони й самі почнуть бачити і свої помилки, і недоліки, і гріхи. Охочих критикувати і ганити завжди більше. Але ж ми покликані нести світло у світ, проповідувати євангеліє Царства усьому творінню.

Молитва і богослужіння

Одним із хибних уявлень щодо богослужіння є ототожнення його з молитвою. В цьому уявленні і причаївся корінь вкрай небезпечної тенденції до "спіритуалізації" богослужіння, а відтак і літургійного недбальства.
Богослужіння здійснюється в молитві, розвивається в ній, "дихає" молитвою, але не зводиться до неї. Молитва є одним із вимірів богослужіння, але не єдиним і виключним. Християнське богослужіння є чимось більшим, ніж просто молитвою. Зрештою, що таке молитва? Прохання? подяка? прославлення? Усе разом! І саме в спільнотному богослужінні це особливо виразно представлено. Воно є діянням Церкви, відповіддю Церкви на спасенну дію Божу. Богослужіння є Бого-людським за самою своєю суттю. Особиста молитва - це зустріч людини з Богом, а богослужіння - зустріч цілої Церкви з Богом. Богослужіння є живим і постійним виявом того, до чого має прямувати особиста молитва кожного християнина.

"Таке життя"

Стандартна готова відповідь на запитання чому наше телебачення нецікаве, пусте, а часто-густо і депресивне та агресивне - "бо життя таке". Неправда. Яке життя? Чиє життя? Життя є саме таким, як ми його проживаємо, як я конкретно його проживаю. Проблема тут в свідомості, а не в житті. При такому телебаченні як у нас життя насправді буде "таким", адже "зомбоящик" (синонім телевізора, витворений на основі суспільного ефекту, який справляє цей електропристрій) формує свідомість. Непомітно, підступно, в той час, коли ми нарікаємо, важко зітхаючи, мовляв "таке життя"