НАДІЯ ВОСКРЕСІННЯ
(опубліковано в журналі "Кана", №5)

До свят в Україні вже звикли. І до церковних теж. Святковий календар у нас багатий, а Пасха серед них займає особливе почесне місце. Чимало людей задовго очікують пасхальних свят, з приємністю готують святковий кошик, в родинному колі розділюють великодню трапезу та обмінюються привітаннями. Очевидний факт, що Пасху святкує практично кожен, хто вважає себе християнином. Проте, далеко не очевидним є те чи люди заглиблюються у зміст «свята над святами», чи вміють його святкувати, і чи відчувають його зв’язок із буднями, які, як відомо, і складають більшу частину їхнього життя. Відповідь на ці питання, як на мене, заторкає самий нерв християнського світогляду.

            Для багатьох із нас урочисте Пасхальне Богослужіння пов’язане з духовним піднесенням, пережиттям радості та світлими відчуттями. Унікальна за своїм змістом і настроєм утреня Пасхи нагадує святковий хоровод усього Божого творіння. Основну частину утрені становить знаменитий канон Йоана Дамаскина, один із найвизначніших творів візантійської літургійної поезії. Стиль цього канону, подібно як музика, несе в собі щось танцювальне. Піднесені і радісні оклики динамічно змінюють одне одного, витворюючи нерозривний піснеспів перемоги над смертю:

         «Воскресіння день, просвітімся, люди: Пасха, Господня Пасха! Від смерти бо до життя і від землі до небес Христос Бог нас перевів, співців пісні переможної».

«Небеса нехай достойно веселяться, земля ж нехай радується, святкує ж хай і світ видимий увесь і невидимий: Христос бо востав, веселість вічна».

Однак, важливо розуміти, що цей літургійний досвід пасхальної радості не є самодостатнім, і не дається нам лише для психологічного комфорту і емоційного піднесення. Вийшовши із храму окриленими пасхальним торжеством, ми знову повернемося до звичних ритмів свого життя. Ось саме тоді, після богослужіння в храмі і мала б розпочинатись (а краще сказати продовжитись) наша літургія в житті. А це далеко не завжди є простим завданням.

При першому ж контакті з телебаченням, радіо,  ми волею-неволею потрапимо у сферу, здавалося б, цілком далекою від тих пафосних святкових піснеспівів, котрі так виразно звіщають про Божественну перемогу над смертю, зруйнування аду і подолання зла.

Прикладом може послужити хоча б проблема корупції, розмови про яку стали популярними в останній час. Рівень корумпованості нашого суспільства (відповіднимком цього слова є тління, зотління). Дуже серйозний виклик: як можна серйозно сприймати вістку про перемогу Христа над тлінням у корумпованому (тобто зотлілому) суспільстві? Корупція найперше є духовним явищем, яке поширюється на інші сфери життя. Як повірити в подолання смерті і аду, дивлячись на статистику злочинів, нещасних випадків на дорогах, зростання смертності внаслідок поширення небезпечних захворювань тощо?

На тлі сірої, банальної, а іноді й жорстокої буденщини церковна проповідь про воскресіння може видатися далекою і відірваною від реалій, та ризикує бути несприйнятою серйозно, або ж сприйнятою з легкою іронією. І справді, знайдеться достатньо бруду, який захоче заплямувати світлу радість Христового воскресіння.

Без глибшої участі в житті Церкви людині не під силу впоратись із тим шквалом вїдливих думок, які врешті можуть паралізувати будь яке натхнення, віру і оптимізм. Церква живить і виховує своїх вірних богослужінням, яке є досвідченням Царства Божого і його краси вже тут на землі. До Пасхи в літургійному році, як відомо, ми наближаємось поступово шляхом Великого посту. Він має на меті приготувати до Пасхи, виховати в нас певні якості і риси, завдяки яким ми зможемо оцінити і прийняти вістку Воскресіння. Це гарно передають слова з молитви Передосвячених Дарів, які звучать рефреном впродовж цілого вликопосного шляху: «Владико вседержителю, Ти ... невимовним твоїм промислом і великою благістю ввів нас у ці священні дні ... для надії воскресення». Метою очиститись від зайвого і згубного, наблизти до людину до Бога, а разом з тим і вселити в серце певність, що дійсність воскресіння не є абстрактною. Іншими словами – у священних днях Великого посту має народитися в нас надія воскресіння.  

Беручи участь в пасхальному богослужінні, оспівуючи Христове воскресіння чистим серцем, кожен з нас озброюється надією воскресіння, щоб проводити своє життя у діяльній любові, дивитись на обставини життя очима цієї надії, носити в своєму серці завдаток воскресіння, і святкувати перемогу добра, а також, боротися. Адже боротьба не вгасає, а її основна лінія пролягає через наші серця: дозволимо ми опанувати себе безнадії, зневірі і апатії, засліпитися чи  бачити Христове воскресіння ... Ніхто з нас не в спромозі усунути зла, загородити всі його шляхи в світі, однак може інше – знаходити і відкривати шляхи правди і добра, нехай наймізерніші і ледь помітні. Роль християн, - за словами патріярха Афінагора, - у тому й полягає, щоб усюди відшукувати паростки життя і давати ïм вирости. В кожному щирому «Я тебе люблю», в щасливій посмішці дитини, в небайдужому погляді, зверненому на людину, в яку ніхто ніколи не вірив, у прояві довершеної краси, і в безлічі іскорок добра проростає воскресіння вже тепер.

Бути людиною надії і пророщувати життя, безумовно, не є легко, адже в сучасній культурі, як і в культурі всіх часів і народів, є чимало «смертельних» тенденцій. Христос, воскресши з мертвих, подолавши смертю смерть і дарувавши життя світові, хоче, щоб і ми постійно могли долати смерть у різних її духовних проявах. Дійсність воскресіння є скритою, начебто невидимою, а також ненав’язливою, адже вона настільки істинна, що не потребує доказів. Вона прихована від песимістичного і фаталістичного погляду, але цілком явна для очей надії. Сила Воскреслого Господа влита в жили історіï, але вона може діяльно проявлятися крізь нас його учнів, нашу життєствердну надію, яка допомагає нам відбирати, а то й виривати у смерті зародки життя.

Бог вводить нас у все нові і нові дні історії, щоб ми вміли вносити у них надію воскресіння. Можливо найважливішим критерієм нашого християнського світогляду є те, чи визнаємо ми сучасні дні тими священними і святковими днями надіï воскресіння. Наше християнське свідчення «аж до краю землі», про яке говориться в читанні з Діянь апостолів на Пасхальній літургії, може здійснюватися лише тут і тепер.