Роздуми на тлі Хрестопоклонної неділі

Слово про розп'ятого Христа - це завжди актуальне слово про світ і про людину у світі.

Його запідозрили у "дискредитації авторитету законної влади", у порушенні релігійних традицій, підбурюванні народу і "цілому ряді інших порушень".
У вирішальний момент Його підступно зрадив соратник ("напевно заплатили"). Вночі Його незаконно затримали і, не гаючись, висунули звинувачення, "сфабрикували справу" за допомогою фальшивих свідків. 
Його засуджено з "явним порушенням процедури".
Його проведено по всіх можливих законних інстанціях "для встановлення міри покарання".
Один з високих чиновників в якийсь момент "проявив розуміння", але оскільки він був "частиною системи", то нічого вже не міг зробити і пішов на "вимушений компроміс".
Потім Його жорстоко били і принижували силовики, які виконували "свою роботу". Соратники і однодумці кудись поділись, правдоподібно просто злякалися.
Один з найближчих з переляку навіть "публічно спростовував свідчення про свою причетність" до Нього і Його діяльності. Вже на смертному шляху якийсь простий але небайдужий чоловік, ризикуючи, підставив Йому своє плече, а чуйна жінка обтерла спітніле і закривавлене обличчя. В той самий час місто функціонувало в "звичайному ритмі". За хвилю перед смертю Його погляд зустрівся з поглядом бандита, якому вже теж смерть заглядала в очі. Дивовижно, але цей бандит зважився на вчинок - проявив розкаяння за свої діяння. Серед силовиків теж один виявився "нормальним", проскочила в ньому Божа іскорка: по очах, що виглядали з-під шолома, було видно. Його смерть була страшною, але не безсенсовною. Смерть не перемогла Його, Він переміг її. Смерть не має влади над Ним, тому Він через неї прокладає шлях до оновленого, справжнього життя.
"Ти, що страждав і з людьми співстраждав, Господи, слава Тобі!".

Сьома симфонія Шостаковича

Генії перевершують історичні обставини, в котрих їм випало жити. Для мене це в першу чергу найяскаравіше виражено саме в композиторах. Їхня музика наче однією ногою опирається на історичний контекст, з якого вона виростає, але другою ступає у щось таємниче, незвідане і трансцендентне. Шостаковича здебільшого сприймають як великиго радянського композитора. І це справедливо, він таким був: жив в радянські часи, писав музику на тлі дуже важких подій і випробувань 20 ст. Він вважав себе дисидентом, адже спершу відкрито, а потім (вимушено) приховано через свою музику нищівно критикував кровожерного Сталіна. Однак, заради того, щоб вижити, та й врятувати свою сім"ю, частенько йшов і на компроміс зі совістю - звеличував тирана в піснях до кінофільмів, оспівував велич радянських здобутків. Це історичний контекст його музики, про який багато написано і сказано. Без цього контексту, правдоподібно, не можна оцінювати Шостаковича. Але й не можна ним його обмежувати.