Слава Богові за все

Прокинувся, значить живий. Не в окопі серед засніженого поля, а в теплій кімнаті. Спав спокійно, від вибухів не здригалися вікна і небо не спалахувало від ракет. Снаряд у хату не влучив, шибки і стіни цілі, тож не доведеться збирати речі і просити сусідів чи знайомих, щоб надали тимчасовий прихисток серед холодної зими. Нема потреби вистоювати надворі довгі черги, щоб набрати пару літрів води, вона тече собі нормально з крану. Можна спокійно вийти на вулицю, не остерігаючись несподіваної кулеметної черги. Назустріч йдуть люди, поспішаючи хто на роботу (оплачувану!), хто в гості, хто до церкви, хто на прогулянку містом. Заходжу до храму: є за що подякувати Богові як і є про що Його попросити за інших, в яких зараз все по-іншому...

Екстрім на Привокзальній

28 листопада о 12:56 · 

Якщо комусь бракує Львівського міського екстріму, раджу проїхати 11 трамваєм до станції Приміський вокзал. Вийшовши на ній, вам доведеться пройти по вузенькій (приблизно метровій) смужці тротуару до найближчого переходу, який знаходиться десь за 60 метрів. Справа від вас буде швидкий і насичений рух автомобілів, а зліва вас буде наздоганяти трамвай, з якого ви щойно вийшли. Він, звичайно ж, буде грізно сигналити. Коли він вас наздожене, ви відчуєте, що відстань для ваших маневрів помітно скоротилася - десь до 80 см. від сили. А з трамваю вийшли не ви одні, і всі, хто вийшов, переважно зі сумками в руках і поспішають, це ж вокзал. Ви, звичайно ж, можете порушити правила і на свій страх і ризик намагатися перебігти поміж потоком машин на другий бік, як багато хто й робить. Одним словом, не знаю кому в голову прийшла ідея зробити таку небезпечну зупинку, але далі так бути не може. Я уявляю що там буде творитися взимку коли той тротуар ще й буде слизький.

Інтерстеллар: “міжзоряний” чи “міжлюдський”?

Появи нового фантастичного фільму на українському екрані я чекав ще від першого анонсу, десь приблизно на початку липня. Сильно інтригувало питання: яку ж фантастику голівудські митиці запропонують глядачеві на цей раз? До відкриття яких горизонтів скерують?

Фільм із самого початку занурює глядача у критичну ситуацію глобального масштабу – засуха призводить людство до продовольчої кризи та повільного вимирання. Для головного героя стає очевидним невтішний висновок: “Врятувати світ вже неможливо. Все, що в людських силах – це просто покинути його”. Тож группа дослідників і вчених вирішує вдатися до сміливого і ризикованого експерименту – здійснити космічний політ крізь червоточину (яка ймовірно з’єднує області простору-часу через велику відстань) з метою віднайдення іншої планети, яка могла б стати новим місцем життя для людства.

Під час перегляду Інтерстеллара з’явилося приємне відчуття зміни вектора у сучасному кінематографі. Можливо, ще зарано робити такий глобальний висновок, але талановитий режиссер Крістофер Нолан дуже добре відчув втому сучасного глядача від спецефектів в кіно і в своєму епічному фантастичному фільмі чи не вперше за останні десятиліття зробив ставку не на них. Коли при вході до кінозалу мені сказали, що перегляд відбуватиметься без окулярів, я здивувався. Однак, буквально через 10 хвилин перегляду зрозумів: виявляється це наукова фантастика врешті надумала одягнути людські окуляри. Замість “ТРИ-де” ефекту глядача очікує несподіваний філософський “ТИ де?” ефект. Хоча яскравих і захопливих сцен у фільмі не бракує, увагу утримує натягнута струна людських емоцій, станів і стосунків, питань, пов’язаних з місцем людини на землі і всесвіті. 

Режисер відобразив потужний рух людського духу і жаги життя крізь час і простір, рух, який показує, що наше майбутнє залежить не від зірок, а від нас. Пошук нового простору для життя не здатний замінити людям простору, у якому вони пізнають та відчувають одне одного. Приємно, що сучасний фільм схиляє глядача саме до такої перспективи: дослідження безмежних і таємничих просторів космосу нерозривно пов’язане з людськими переживаннями та емоціями. В багатьох моментах складається враження, що при написанні сценарію консультантами виступали Р. Бредбері, С. Лем чи навіть Н. Бердяєв.

Філософський і психологічний зміст фільму увиразнює чудова музика Ганса Ціммера, відомого майстра саундтреків. Глибина і масштабність звучання оркестрових справді сколихує нутро.

Звичайно, ж, фільм викликає більше запитань, ніж відповідей. Але на те вона й добра фантастика.

Перегляд фільму стане також справжім уроком – теоретичним і практичним – про цінності. Десь там у далеких космічних просторах фільм зайняв би всього лиш декілька секунд, але на землі він триває близько трьох годин.