По дорозі на
вечірню вчасно згадав, що в «Молитвослові» (ЧСВВ) немає служби передсвяття
Преображення, а богослужбовий збірник «Вечірня і утреня» церковно-слов’янською
мовою (виданий теж Василіянами у 1945 р.), в якому подані стихири передсвяття, забув
удома. Що ж робити за 20 хвилин до початку богослужіння? Ну, можна, звісно ж,
підійти до справи в дусі «второпности» - заспівати те, що є в Молитвослові,
тобто звичайні буденні стихири. Але ж так хотілося б відзначити цей особливий
день передсвяття одного із найулюбленіших свят у році! Інший варіант: можна відкрити
ноутбук і з нього заспівати тексти Мінеї. Але одразу ж подумав про наших
побожних бабців, які з такою любов’ю, радістю і страхом Божим ходять на вечірню
молитву! Не хочу під час молитви відводити їхніх поглядів від ікон на монітор
ноутбука і на такого собі IT-дяка. Продовжую
роздуми про те як вміло вийти зі ситуації по-іншому, і перше, що приходить до
голови – це телефон. Він зручно лягає в руку, його можна непомітно покласти на
крилос поруч з молитовником, а екран достатньо великий, щоб чітко бачити текст.
Але ж потрібних текстів у ньому нема. «А інтернет для чого?» - подумав я, і,
тільки-но ввівши у пошукове віконечко фразу «Минея август», переконався, що
рухаюся у правильному напрямку. Кількадесят російськомовних православних сайтів
поспішили мені на допомогу, пропонуючи завантажити щоденні служби з Мінеї у
різноманітних текстових форматах: Word, DjVu, PDF...
Звичайно ж, в моїй ситуації найкраще підходив би якраз Word-івський формат.
Завантаживши потрібні стихири на телефон, я виявив прикру, хоча й цілком очікувану,
обставину – не підтримується церковно-слов’янський шрифт. Для Android вже давно є розроблена
спеціальна програмка «Библиотека ЦС», яка з кожним тижнем поповнюється новими
текстами церковно-слов’янською мовою, однак з Місячної мінеї там поки що лише
вересень. Втім проблему
вдалося подолати оперативно – буквально за хвилину на
іншому сайті вдалося знайти церковно-слов’янські тексти передсвяття
Преображення, викладені звичайною кирилицею (т. зв. «гражданкою»). Редакція
прочитання, правда, російська, але її зовсім не складно адаптувати до
української, врахувавши буквально декілька фонетичних правил. Проблему вирішено
за 10 хв., і до вечірні все готове.
В
усій цій ситуації мене приємно тішить і те, що Internet наповнений прекрасними християнськими
ресурсами, і те, що сучасні мобільні технології можна використовувати –
всупереч поширеним стереотипам і упередженням – не лише для розмов, розваг і
музики. Вони справді допомагають у багатьох корисних справах, і навіть, як
бачите, можуть стати в пригоді для підготовки до богослужіння. Однак, засмучує і
болить інше. Скільки б я не «браузив» простори інтернету чи то з мобільного, чи
з комп’ютера, я б не натрапив на жодний сайт УГКЦ, де б зміг знайти потрібні стихири.
Бо їх просто немає. Ні сайтів, ні стихир. Теоретично ці тексти є, звичайно. В
старих забутих книгах, які лежать не на крилосах сучасних наших храмів, а в кращому
випадку в музеях (якщо небайдужим людям вдалося їх врятувати від знищення), можливо
в цитуваннях чиїхось ліценціатських та докторських робіт з літургіки. І справа
навіть не в тому, що інтернет простір УГКЦ ще недостатньо розвинений і
наповнений, а в тому, що ці стихири просто стали непотрібними в нашій Церкві.
Без них можна легко обійтися. Опустити, скоротити, спростити, щоб зрозуміліше
було. Всім! Обкрадаємо самі себе. Але люд ж Церковний потребує цих «непотрібних»
молитовних текстів. Скажете: «Ну то візьми і зроби! Знайди, переклади, виклади
в інтернет!». Стараюся, але ж для того, щоб такі тексти в нас з’явилися і знову
стали частиною церковного богослужіння ПОТРІБНО:
застановитися
над потребою вироблення концепції методологічних принципів перекладів
літургійних текстів, а відтак в той чи інший спосіб подбати про створення підгрупи
при літургійній комісії, яка б в особливіший спосіб чувала над спільнотним процесом
обговорення пропозицій щодо застосування попередньо потверджених методологічних
принципів і координувала роботу спеціальної робочої групи перекладачів, яка
повинна бути в найближчому часі створеною за дорученням вищих органів влади і поступово
працювати над перекладами, враховуючи зауваження, побажання, сумніви, смаки і
стилі, страхи і побоювання, переконання і упередження всіх охочих висловитися з
приводу того, як треба і як ні в якому разі не вільно перекладати богослужбові
тексти … ой, одним словом кінця цьому не буде, а мені ж – на вечірню, назустріч
преображенню, його ж, Господи, всіх нас сподоби.
