Чому і для чого Церква освячує воду?

Для більшості церковних людей свято Богоявління асоціюється з особливим обрядом освячення води, з окропленням нею присутніх, а відтак і їхніх домівок. Який зміст цього церковного обряду і як його мають трактувати для себе сучасні християни?

Перш, ніж почати відповідати на ці запитання, слід дещо переорієнтувати свій спосіб сприйняття води і поглянути на неї не лише як на побутовий елемент (рідина для вмивання, напій тощо)

Достатньо лише переглянути один із багатьох наукових документальних фільмів про воду, щоб переконатися, що ми маємо справу з досить складним і навіть таємничим елементом нашого світу. От, наприклад – вода може бути носієм певної «інформації», мати «пам’ять», давати енергію тощо. Автори біблійних книг, звичайно ж, не оперували подібними термінами і не опиралися на наукові дані, однак на інтуїтивному рівні вони розуміли, що вода ховає у собі певну духовну реальність. Тому на сторінках Святого Письма матеріальні речі, такі як вода, вогонь, світло, хліб, олива, мають, окрім практичного, ще й символічний зміст, постають як певні знаки. Вода, крім засобу для вмивання, є також символом очищення, відродження, але іноді також і руйнування, смерті. Вино, крім того, що є напоєм, є символом радості і повноти життя. Олива, крім того, що є харчовим продуктом чи гігієнічним засобом, є символом благословення, примирення і зцілення. Для того, аби розуміти і належним чином трактувати літургійні обряди слід повернутися саме до цього біблійного символічного способу сприйняття матеріальних речей.

Різдво простих людей

З року в рік вслухаючись в євангельську розповідь про Різдво Христове, починаєш розуміти, що вона є не чим іншим, як символічним зображенням Божої правди про порядок речей у світі, про справжні цінності, про те, що насправді має значення.
Новонароджений Ісус приходить у світ як серйозний виклик. Як 2000 років тому, так і сьогодні - в 2015 р. Як тоді, так і тепер Він з'являється серед гущі подій, безвихідних ситуацій і суперечностей життя, серед війни, окупації, боротьби політичних партій, заскорузлості і самовпевненості релігійних лідерів. Не зважаючи на те, що Його прихід довго очікували і передвіщали, він виявився несподіваним і застав кожного зненацька. Наївно думати, що ніч приходу Сина Божого у світ була більш сприятливою чи спокійнішою за сьогоднішню. Але на щастя "якість" людської історії визначають не обставини, а ті, хто готовий побачити і зустріти серед них Господа історії. Першими таку місію, згідно з євангельською оповіддю (Лк. 2, 8-21), здійснили пастухи. Велична небесна звістка застає їх в момент звичайного їхнього буденного заняття - вони сторожать отару овець. Це були прості, невчені і нічим непримітні люди. Однак вони не спали, а були пильними, бадьорими і відданими своїй справі. Напевно тому й проявили вражаючу готовність і рішучість, адже "притьмом" йдуть до Вифлеєму за велінням небесного ангела. Це в той час, коли Ірод, як власть імущий, скликає всіх можливих компетентних консультантів - первосвящеників і книжників, - для з'ясування ситуації. Пастухи поводяться спонтанно і роблять це за покликом серця, а не внаслідок довгих роздумів чи розрахунків. Вони йдуть до Христа за покликом серця і тому бачать те, чого інші побачити не зможуть навіть вже тоді, коли Ісус буде зціляти і воскрешати. Між "убогими духом" простими людьми, відкритими для чуда, і духовно вбогими можновладцями, які опираються лише на свою владу і силу - величезна прірва. Однак, Христос народжується як для одних, так і для інших, заповнюючи цю прірву самим Собою.
За останній час ми неодноразово були і далі є свідками подвигу саме простих людей. З посмішкою на обличчі вони виявляють подивугідну рішучість, відвагу і самопожертву. Завдяки їм більшість із нас може сьогодні сидіти за святковим столом і насолоджуватися родинним затишком.
Але й ті, які самі себе, свою владу і гроші вважають мірилом речей і порядку в світі нікуди не поділися. Вони далі вважають, що управляють історією і креслять її ходи. Роблять вони це переважно кров'ю невинних.
Вони б воліли, щоб Христос не народжувався. Ну, а якщо вже народився, то Його треба було б непомітно знищити. А оскільки впізнати Його вони не здатні, то винищують всіх до Нього подібних. Заради певності і ефективного результату. Йти до Нього вони не вважають за потрібне, бо переконані, що контролюють ситуацію і мають для цього всі необхідні ресурси. Такі люди будуть завжди і ніхто ні в чому їх не переконає. Єдина надія - на Того, Який народився у світі людей, щоб їх об'єднати поверх всіх бар'єрів, щоб стати точкою перетину всіх ліній історії. В цій надії - все християнство. Але з особистим вибором треба поспішати вже сьогодні. Христос рождається!